У Харкові пройшов форум «Імпульс змін 2017». Його учасники працювали над створенням іміджу України. Одна з панелей була присвячена «Героям нашого часу» – ветеранам АТО та волонтерам.
Бійці Павло Мамонтов і Тарас Ковалик пройшли війну, а потім вирішили навчатися в Українському католицькому університеті, бо усвідомили, що зміни в мирному житті не менш важливі, ніж перемоги на фронті. А волонтерка Катерина Бережна заради допомоги армії полишила державну службу, тому що зрозуміла, що на своїй посаді вона не зможе реально допомогти країні.
«Накипіло» публікує найяскравіші цитати спікерів про війну, мирне життя і майбутнє України.
Про те, що дала війна
Війна мене абсолютно перевернула. Раніше я намагався ізолюватись від суспільства, а зараз розумію, якщо я не буду його міняти собою, то мені тут нема що робити, — Тарас Ковалик.
«В мене було багато страху від того, що я не міг зрозуміти, чому одні люди віддають найдорожче, що мають, навіть життя, а інші люди наче нічого. В мене був страх, що я не знайду своє місце у цьому суспільстві, бо я не хочу звідси виїжджати. Але страх повинен бути драйвом для того, щоб пізнавати щось нове», — ветеран АТО Тарас Ковалик.
«Війна для мене не завершилася. І я не знаю, чи вона для мене колись завершиться. І якщо зараз я не є в бронежилеті і касці, то внутрішньо ця мобілізація зберігається. Вона може стати як деструктивним елементом, так і дуже потужнім зарядом енергії, який можна направити на щось хороше», - Тарас Ковалик.
Війна для мене стала кінцем минулого життя і початком чогось нового, певно, переродження, здобуття нових ролей у суспільстві. І я вважаю, що вона мені дала набагато більше, ніж вона в мене забрала, — Тарас Ковалик.
«Війна дала мені більше, ніж забрала. Звичайно, багато було втрачено. Поруч помирали друзі, а ти залишався живий, і перші думки були про те, що ти мав там з ними загинути. Але це все дало змогу потім не опускати руки, дало розуміння, що якщо ти здасися, то все, що було до цього, все, заради чого помирали хлопці, все буде даремно. Я змінив окопи і тепер готуюсь до нової війни. Війни за перспективне майбутнє», — Павло Мамонтов.
Війна, як би це цинічно не прозвучало, але вона є шансом щось змінити на краще, - Павло Мамонтов.
«Для меня война она стала, наверно, самым осмысленным периодом в этой жизни. Когда каждое твое решение, каждое действие имеет значение и ты сразу же видишь последствия своих решений», — Екатерина Бережная.
«Когда первый привезенный мною броник спас жизнь человеку, когда машина, пригнанная медиком, за два месяца вытащила шесть человек. Да, она рассыпалась, да это тысячи долларов, которые очень тяжело достались, но шесть человек, которые после этого получили шанс жить. Вот это меня цепляет», — Екатерина Бережная.
Мне, наверное, повезло, потому что я видела, как из прутьев и веток, из таких ребят с горящими глазами мы создали боеспособную армию, — Екатерина Бережная.
Про Україну через п'ять років
«Я мрію жити в державі, яка буде інтегрована у світове суспільство на рівних правах. На правах гравця, який приймає рішення та впливає на них. Для цього я хотів би бачити в Україні міцну судову, поліцейську і виконавчу влади, тому що я вважаю, що це основа держави», - Тарас Ковалик.
Я би дуже хотів, щоб кожен українець освоїв українську, тому що я вважаю це питанням безпеки, — Тарас Ковалик.
«Я дуже хотів би, щоб наше суспільство будувалось на принципах гідності і взаємопов'язаності. Я пізнав на війні братерство і я хотів би, щоб ми мали таку звязаність тут. Тоді й відчуття безпеки виросте», — Тарас Ковалик.
«В мене загострене відчуття справедливості. Саме через це я, власне, пройшов Майдан і війну. Тому для мене найважливіше, щоб Україна в найближчому часі стала справедливою країною і державою, яка функціонує для народу, для людей», — Павло Мамонтов.
Про героїзацію солдатів
«Я вважаю, що для суспільства є дуже шкідливим героїзація ветеранів, тому що на війні такий самий зріз суспільства, як і тут. Є хороші і погані люди. Є заробітчани, є вандали і ублюдки. Але всі вертаються і мають певний образ. Це не дуже добре. Тому я за те, щоб говорити в новинах, що „учора один солдат вмер від алкогольного передозування“ або „один хлопець застрелив іншого. Не ворог“. Бо це теж буденності війни. Я вважаю, що це треба говорити, щоб люди не романтизували, і розуміли, з якими проблемами хлопці вертаються», — Тарас Ковалик.
ПІДПИШІТЬСЯ НА TELEGRAM-КАНАЛ НАКИПІЛО, щоб бути в курсі свіжих новин
